Круглий стіл на тему «Таїнство сповіді: два полюси дійсності. Містерія примирення чи психотерапевтичний сеанс» був доволі резонансним у Львові. Він зібрав у стінах музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства чималу аудиторію науковців, філософів, богословів, священиків, монахів, психологів, психіатрів, представників мистецьких професій, освітян,студентів та усіх охочих поділитись своїми міркуваннями та досвідом щодо ролі сповіді та психотерапії на шляху до внутрішнього примирення. Серед диспутантів були присутні єпископ УГКЦ, владика Володимир Гуца, кандидат психологічних наук, завідувач кафедри психології ЛОІППО Ігор Корнієнко , психотерапевт Галина Тихобаєва, ректор Львівської Духовної семінарії УГКЦ o. Ігор Бойко , співачка Наталя Половинка і завідувач кафедри філософії та економіки Львівського національного медичного університету, професор Ігор Держко.
Завдяки майстерній модерації єрм.Луки Михайловича (духівника та викладача УКУ) та доц. Галини Католик (психотерапевтки, завідувачки кафедри психології та психотерапії УКУ) аудиторія, дискутувала над котроверсійними темами: «Чи кожен священик може бути духівником і який шлях зростання до цього?», «Чи може психотерапія замінити сповідь і чи буває, що психотерапевт відчуває себе трішки священиком?», «Чому в Росії була серйозна традиція психоаналізу до 1930 року та праці Фрейда не входили в списки забороненої літератури?», «Яка була традиція філософської думки щодо сповіді: Марк Аврелій, Жан-Жак Руссо, Августин Блажениий?», «Чи може містерія сповіді та примирення з Богом, прийняття Божественної любові замінити психотерапію, якій не більше, як 200 років?», «Що ми знаємо про психотерапію та якими фантазіями керуємось?», «Чи можна у сповіді опрацювати несвідомі чинники гріха, навіть якщо добре підготуватись до неї через самоаналіз (іспит совісті)?», «Чи гріх є вчинком проти заповідей та соціальних норм поведінки, а чи проявом особистісної психопатології, дефіциту?», «Які є способи звільнення від почуття провини: нормативної та невротичної?» і врешті, «Як допомагати дітям, чи особам, які не мають розвиненої здатності до саморефлексії та самоаналізу, а переживають важкі емоційні та поведінкові труднощі».
Звісно, в цій дискусії було більше піднято запитань, аніж відповідей. В повітрі залишалось глобальне – «Чому сучасна людина втрачає довіру до іншої людини, до церкви, до самої себе?». Проте такий круглий стіл став добрим експериментальним майданчиком для того, щоб подивитись в середину себе – місце, де примирюється психотерапія та «живе богословіє».
До нових зустрічей…
